ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
 
      ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 3-4, ст.27 )
 
 
( Із змінами, внесеними згідно із Законами
  N 2905-III ( 2905-14 ) від 20.12.2001, ВВР, 2002, N 12-13, ст.92
  N  675-IV  (  675-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 28, ст.213
  N  762-IV  (  762-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 30, ст.247 
  N 1103-IV  ( 1103-15 ) від 10.07.2003 
  N 1119-IV  ( 1119-15 ) від 11.07.2003 )
 
Сторінка 1 із 2
 
                             Розділ I
 
                         ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
 
                             Глава 1
 
                        Основні положення
 
     Стаття 1. Земля - основне національне багатство
 
     1. Земля є основним національним багатством, що перебуває під
особливою охороною держави.
 
     2. Право власності на землю гарантується.
 
     3. Використання  власності  на  землю не може завдавати шкоди
правам і свободам  громадян,  інтересам  суспільства,  погіршувати
екологічну ситуацію і природні якості землі.
 
     Стаття 2. Земельні відносини 
 
     1. Земельні   відносини   -   це   суспільні  відносини  щодо
володіння, користування і розпорядження землею.
 
     2. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи,
органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
 
     3. Об'єктами  земельних  відносин  є  землі в межах території
України,  земельні ділянки та  права  на  них,  у  тому  числі  на
земельні частки (паї).
 
     Стаття 3. Регулювання земельних відносин
 
     1. Земельні   відносини   регулюються   Конституцією  України
( 254к/96-ВР ), цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них
нормативно-правовими актами.
 
     2. Земельні  відносини,  що  виникають при використанні надр,
лісів,  вод,  а також рослинного і тваринного світу,  атмосферного
повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про
надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря,
якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
 
     Стаття 4. Земельне законодавство та його завдання
 
     1. Земельне    законодавство   включає   цей   Кодекс,   інші
нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.
 
     2. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних
відносин  з метою забезпечення права на землю громадян,  юридичних
осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання
та охорони земель.
 
     Стаття 5. Принципи земельного законодавства
 
     Земельне законодавство базується на таких принципах:
 
     а) поєднання     особливостей     використання    землі    як
територіального базису,  природного  ресурсу  і  основного  засобу
виробництва;
 
     б) забезпечення  рівності  права власності на землю громадян,
юридичних осіб, територіальних громад та держави;
 
     в) невтручання держави в здійснення  громадянами,  юридичними
особами  та  територіальними  громадами своїх прав щодо володіння,
користування і розпорядження землею,  крім випадків,  передбачених
законом;
 
     г) забезпечення раціонального використання та охорони земель;
 
     ґ) забезпечення гарантій прав на землю;
 
     д) пріоритету вимог екологічної безпеки.
 
                             Глава 2
 
               Повноваження Верховної Ради України,
            Верховної Ради Автономної Республіки Крим
               та органів місцевого самоврядування
                   в галузі земельних відносин
 
     Стаття 6. Повноваження Верховної Ради України в галузі
               земельних відносин
 
     До повноважень  Верховної  Ради  України  в  галузі земельних
відносин належить:
 
     а) прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин;
 
     б) визначення засад державної політики в галузі  використання
та охорони земель;
 
     в) затвердження  загальнодержавних  програм щодо використання
та охорони земель;
 
     г) встановлення і зміна меж районів і міст;
 
     ґ) погодження  питань,  пов'язаних  з  вилученням   (викупом)
особливо цінних земель;
 
     д) вирішення   інших   питань  у  галузі  земельних  відносин
відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ).
 
     Стаття 7. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки
               Крим у галузі земельних відносин
 
     До повноважень  Верховної  Ради  Автономної Республіки Крим у
галузі земельних відносин на території республіки належить:
 
     а) розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності
територіальних громад;
 
     б) забезпечення   реалізації   державної  політики  в  галузі
використання та охорони земель;
 
     в) погодження  загальнодержавних  програм   використання   та
охорони   земель,   участь  у  їх  реалізації  в  межах  території
Автономної Республіки Крим;
 
     г) затвердження  та  участь  у  реалізації   республіканських
програм використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони
земель;
 
     ґ) підготовка висновків щодо вилучення  (викупу)  та  надання
земельних  ділянок  із земель державної власності,  що проводяться
органами виконавчої влади;
 
     д) координація   діяльності   районних   і   міських    (міст
республіканського значення) рад у галузі земельних відносин;
 
     е) координація    діяльності   місцевих   органів   земельних
ресурсів;
 
     є) координація  здійснення  контролю  за   використанням   та
охороною земель;
 
     ж) внесення   до   Верховної  Ради  України  пропозицій  щодо
встановлення та зміни меж районів, міст;
 
     з) встановлення і зміна меж сіл, селищ;
 
     и) вирішення  інших  питань  у  галузі   земельних   відносин
відповідно до закону.
 
     Стаття 8. Повноваження обласних рад у галузі земельних
               відносин
 
     До повноважень обласних рад у галузі  земельних  відносин  на
території області належить:
 
     а) розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності
територіальних громад;
 
     б) підготовка висновків щодо вилучення  (викупу)  та  надання
земельних  ділянок  із земель державної власності,  що проводяться
органами виконавчої влади;
 
     в) забезпечення  реалізації  державної  політики   в   галузі
використання та охорони земель;
 
     г) погодження   загальнодержавних   програм  використання  та
охорони земель, участь у їх реалізації на відповідній території;
 
     ґ) затвердження та участь у реалізації  регіональних  програм
використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земель;
 
     д) координація    діяльності   місцевих   органів   земельних
ресурсів;
 
     е) організація землеустрою;
 
     є) внесення  до  Верховної  Ради  України   пропозицій   щодо
встановлення та зміни меж районів, міст;
 
     ж) встановлення та зміна меж сіл, селищ;
 
     з) вирішення земельних спорів;
 
     и) вирішення   інших   питань  у  галузі  земельних  відносин
відповідно до закону.
 
     Стаття 9. Повноваження Київської і Севастопольської міських
               рад у галузі земельних відносин
 
     До повноважень  Київської  і  Севастопольської  міських рад у
галузі земельних відносин на їх території належить:
 
     а) розпорядження землями територіальної громади міста;
 
     б) передача  земельних  ділянок   комунальної   власності   у
власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;
 
     в) надання   земельних   ділянок  у  користування  із  земель
комунальної власності відповідно до цього Кодексу;
 
     г) вилучення  земельних   ділянок   із   земель   комунальної
власності в порядку, передбаченому цим Кодексом;
 
     ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб міста;
 
     д) припинення   права  користування  земельними  ділянками  у
випадках, передбачених цим Кодексом;
 
     е) прийняття  рішення  щодо  звільнення  самовільно  зайнятих
земельних ділянок;
 
     є) підготовка  висновків  щодо  вилучення (викупу) та надання
земельних ділянок із земель державної  власності,  що  проводяться
органами виконавчої влади;
 
     ж) встановлення та зміна меж сіл, селищ, районів у містах;
 
     з) організація землеустрою;
 
     и) координація    діяльності   місцевих   органів   земельних
ресурсів;
 
     і) здійснення контролю за  використанням  і  охороною  земель
комунальної  власності,  додержанням  земельного  та  екологічного
законодавства;
 
     ї) обмеження,  тимчасова заборона (зупинення)  чи  припинення
використання земельної ділянки громадянами та юридичними особами в
разі порушення ними вимог земельного законодавства;
 
     й) інформування населення щодо  надання,  вилучення  (викупу)
земельних ділянок;
 
     к) внесення  у  встановленому порядку пропозицій до Верховної
Ради України щодо встановлення та зміни меж міст;
 
     л) вирішення земельних спорів;
 
     м) вирішення  інших  питань  у  галузі   земельних   відносин
відповідно до закону.
 
     Стаття 10. Повноваження районних рад у галузі земельних
                відносин
 
     До повноважень районних рад у галузі  земельних  відносин  на
території району належить:
 
     а) розпорядження   землями   на   праві   спільної  власності
відповідних територіальних громад;
 
     б) підготовка висновків щодо вилучення  (викупу)  та  надання
земельних  ділянок  із земель державної власності,  що проводяться
органами виконавчої влади;
 
     в) координація   діяльності   місцевих   органів    земельних
ресурсів;
 
     г) забезпечення   реалізації   державної  політики  в  галузі
охорони та використання земель;
 
     ґ) організація  землеустрою  та  затвердження  землевпорядних
проектів;
 
     д) внесення  до  Верховної  Ради  Автономної Республіки Крим,
обласних рад пропозицій щодо встановлення  і  зміни  меж  районів,
міст, селищ, сіл;
 
     е) вирішення земельних спорів;
 
     є) вирішення   інших   питань  у  галузі  земельних  відносин
відповідно до закону.
 
     Стаття 11. Повноваження районних у містах рад у галузі
                земельних відносин
 
     Повноваження районних   у   містах  рад  у  галузі  земельних
відносин визначаються міськими радами.
 
     Стаття 12. Повноваження сільських, селищних, міських рад у
                галузі земельних відносин
 
     До повноважень  сільських,  селищних,  міських  рад  у галузі
земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:
 
     а) розпорядження землями територіальних громад;
 
     б) передача  земельних  ділянок   комунальної   власності   у
власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;
 
     в) надання   земельних   ділянок  у  користування  із  земель
комунальної власності відповідно до цього Кодексу;
 
     г) вилучення  земельних   ділянок   із   земель   комунальної
власності відповідно до цього Кодексу;
 
     ґ) викуп  земельних ділянок для суспільних потреб відповідних
територіальних громад сіл, селищ, міст;
 
     д) організація землеустрою;
 
     е) координація   діяльності   місцевих   органів    земельних
ресурсів;
 
     є) здійснення  контролю  за  використанням та охороною земель
комунальної  власності,  додержанням  земельного  та  екологічного
законодавства;
 
     ж) обмеження,  тимчасова  заборона  (зупинення)  використання
земель громадянами і юридичними  особами  у  разі  порушення  ними
вимог земельного законодавства;
 
     з) підготовка  висновків  щодо  вилучення (викупу) та надання
земельних ділянок відповідно до цього Кодексу;
 
     и) встановлення та зміна меж  районів  у  містах  з  районним
поділом;
 
     і) інформування  населення  щодо вилучення (викупу),  надання
земельних ділянок;
 
     ї) внесення пропозицій до районної ради щодо  встановлення  і
зміни меж сіл, селищ, міст;
 
     й) вирішення земельних спорів;
 
     к) вирішення   інших   питань  у  галузі  земельних  відносин
відповідно до закону.
 
                             Глава 3
 
              Повноваження органів виконавчої влади
                   в галузі земельних відносин
 
     Стаття 13. Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі
                земельних відносин
 
     До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі  земельних
відносин належить:
 
     а) розпорядження   землями   державної   власності  в  межах,
визначених цим Кодексом;
 
     б) реалізація державної політики  у  галузі  використання  та
охорони земель;
 
     в) викуп  земельних  ділянок для суспільних потреб у порядку,
визначеному цим Кодексом;
 
     г) координація проведення земельної реформи;
 
     ґ) розроблення  і  забезпечення  виконання  загальнодержавних
програм використання та охорони земель;
 
     д) організація   ведення   державного   земельного  кадастру,
державного  контролю  за  використанням  і  охороною   земель   та
здійснення землеустрою;
 
     е) встановлення порядку проведення моніторингу земель;
 
     є) вирішення   інших   питань  у  галузі  земельних  відносин
відповідно до закону.
 
     Стаття 14. Повноваження центрального органу виконавчої влади
                з питань екології та природних ресурсів у галузі
                земельних відносин
 
     До повноважень центрального органу виконавчої влади з  питань
екології   та  природних  ресурсів  у  галузі  земельних  відносин
належить:
 
     а) участь у розробленні  та  реалізації  загальнодержавних  і
регіональних програм використання та охорони земель;
 
     б) організація моніторингу земель;
 
     в) участь  у розробці нормативних документів у галузі охорони
земель та відтворення родючості ґрунтів;
 
     г) здійснення      державної      екологічної      експертизи
землекористування;
 
     ґ) внесення  пропозицій  щодо формування державної політики в
галузі охорони та раціонального використання земель;
 
     д) здійснення міжнародного співробітництва з  питань  охорони
земель;
 
     е) вирішення   інших   питань  у  галузі  земельних  відносин
відповідно до закону.
 
     Стаття 15. Повноваження центрального органу виконавчої влади
                з питань земельних ресурсів у галузі
                земельних відносин
 
     До повноважень центрального органу виконавчої влади з  питань
земельних ресурсів у галузі земельних відносин належить:
 
     а) внесення  пропозицій  про  формування державної політики у
галузі земельних відносин і забезпечення її реалізації;
 
     б) координація робіт з проведення земельної реформи;
 
     в) участь  у  розробленні  та  реалізації  загальнодержавних,
регіональних програм використання та охорони земель;
 
     г) ведення  державного  земельного  кадастру,  в  тому  числі
державної реєстрації земельних ділянок;
 
     ґ) здійснення землеустрою,  моніторингу земель  і  державного
контролю за використанням та охороною земель;
 
     д) здійснення  державної  експертизи  програм  і  проектів  з
питань  землеустрою,  державного  земельного   кадастру,   охорони
земель,     реформування     земельних     відносин,    а    також
техніко-економічних обґрунтувань цих програм і проектів;
 
     е) розроблення економічного і правового механізму регулювання
земельних відносин;
 
     є) участь  у  розробленні та здійсненні заходів щодо розвитку
ринку земель;
 
     ж) здійснення міжнародного співробітництва в галузі земельних
відносин;
 
     з) вирішення   інших   питань  у  галузі  земельних  відносин
відповідно до закону.
 
     Стаття 16. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки
                Крим у галузі земельних відносин
 
     До повноважень  Ради  міністрів  Автономної Республіки Крим у
галузі земельних відносин належить:
 
     а) розпорядження  землями  державної   власності   в   межах,
визначених цим Кодексом;
 
     б) участь    у    розробленні   та   забезпеченні   виконання
загальнодержавних і республіканських програм з питань використання
та охорони земель;
 
     в) координація  здійснення  землеустрою і державного контролю
за використанням та охороною земель;
 
     г) підготовка висновків щодо надання або  вилучення  (викупу)
земельних ділянок;
 
     ґ) викуп  земельних  ділянок для суспільних потреб у порядку,
визначеному цим Кодексом;
 
     д) здійснення контролю за використанням коштів,  що надходять
у    порядку    відшкодування   втрат   сільськогосподарського   і
лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом)
земельних ділянок;
 
     е) вирішення   інших   питань  у  галузі  земельних  відносин
відповідно до закону.
 
     Стаття 17. Повноваження місцевих державних адміністрацій
                у галузі земельних відносин
 
     До повноважень  місцевих  державних  адміністрацій  у  галузі
земельних відносин належить:
 
     а) розпорядження  землями  державної   власності   в   межах,
визначених цим Кодексом;
 
     б) участь    у    розробленні   та   забезпеченні   виконання
загальнодержавних  і  регіональних  (республіканських)  програм  з
питань використання та охорони земель;
 
     в) координація  здійснення землеустрою та державного контролю
за використанням та охороною земель;
 
     г) підготовка висновків щодо надання або  вилучення  (викупу)
земельних ділянок;
 
     ґ) викуп  земельних  ділянок  для  суспільних потреб у межах,
визначених цим Кодексом;
 
     д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни  меж  сіл,
селищ, районів, районів у містах та міст;
 
     е) здійснення контролю за використанням коштів,  що надходять
у   порядку   відшкодування   втрат    сільськогосподарського    і
лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом)
земельних ділянок;
 
     є) координація   діяльності   державних   органів   земельних
ресурсів;
 
     ж) вирішення   інших   питань  у  галузі  земельних  відносин
відповідно до закону.
 
                            Розділ II
 
                          ЗЕМЛІ УКРАЇНИ
 
                             Глава 4
 
           Склад та цільове призначення земель України
 
     Стаття 18. Склад земель 
 
     1. До земель України належать усі землі в межах її території,
в тому числі острови та землі,  зайняті водними об'єктами,  які за
основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
 
     2. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
 
     3. Україна   за  межами  її  території  може  мати  на  праві
державної  власності  земельні  ділянки,   правовий   режим   яких
визначається законодавством відповідної країни.
 
     Стаття 19. Категорії земель
 
     1. Землі    України   за   основним   цільовим   призначенням
поділяються на такі категорії:
 
     а) землі сільськогосподарського призначення;
 
     б) землі житлової та громадської забудови;
 
     в) землі  природно-заповідного  та  іншого  природоохоронного
призначення;
 
     г) землі оздоровчого призначення;
 
     ґ) землі рекреаційного призначення;
 
     д) землі історико-культурного призначення;
 
     е) землі лісового фонду;
 
     є) землі водного фонду;
 
     ж) землі   промисловості,  транспорту,  зв'язку,  енергетики,
оборони та іншого призначення.
 
     2. Земельні ділянки кожної категорії земель,  які не надані у
власність  або  користування  громадян  чи юридичних осіб,  можуть
перебувати у запасі.
 
     Стаття 20. Встановлення та зміна цільового призначення
                земель
 
     1. Віднесення  земель до тієї чи іншої категорії здійснюється
на підставі рішень органів державної влади  та  органів  місцевого
самоврядування відповідно до їх повноважень.
 
     2. Зміна  цільового  призначення  земель провадиться органами
виконавчої  влади  або  органами  місцевого  самоврядування,   які
приймають  рішення про передачу цих земель у власність або надання
у користування,  вилучення (викуп) земель і  затверджують  проекти
землеустрою   або   приймають   рішення   про  створення  об'єктів
природоохоронного та історико-культурного призначення.
 
     3. Зміна цільового  призначення  земель,  які  перебувають  у
власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою
власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом
Міністрів України.
 
     Стаття 21. Наслідки порушення порядку встановлення та зміни
                цільового призначення земель
 
     Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення
земель є підставою для:
 
     а) визнання  недійсними  рішень  органів  державної  влади та
органів місцевого самоврядування про надання (передачу)  земельних
ділянок громадянам та юридичним особам;
 
     б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;
 
     в) відмови  в  державній  реєстрації  земельних  ділянок  або
визнання реєстрації недійсною;
 
     г) притягнення  до  відповідальності  відповідно  до   закону
громадян   та   юридичних   осіб,   винних   у  порушенні  порядку
встановлення та зміни цільового призначення земель.
 
                             Глава 5
 
             Землі сільськогосподарського призначення
 
     Стаття 22. Визначення земель сільськогосподарського
                призначення та порядок їх використання
 
     1. Землями   сільськогосподарського   призначення  визнаються
землі,  надані для  виробництва  сільськогосподарської  продукції,
здійснення  сільськогосподарської  науково-дослідної та навчальної
діяльності,  розміщення відповідної виробничої інфраструктури  або
призначені для цих цілей.
 
     2. До земель сільськогосподарського призначення належать:
 
     а) сільськогосподарські    угіддя     (рілля,     багаторічні
насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
 
     б) несільськогосподарські   угіддя   (господарські   шляхи  і
прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім
тих,   що   віднесені   до   земель   лісового  фонду,  землі  під
господарськими будівлями і дворами,  землі тимчасової  консервації
тощо).
 
     3. Землі  сільськогосподарського  призначення  передаються  у
власність та надаються у користування:
 
     а) громадянам   -   для   ведення   особистого    селянського
господарства,  садівництва,  городництва, сінокосіння та випасання
худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
 
     б) сільськогосподарським   підприємствам   -   для    ведення
товарного сільськогосподарського виробництва;
 
     в) сільськогосподарським   науково-дослідним   установам   та
навчальним закладам,  сільським професійно-технічним  училищам  та
загальноосвітнім  школам  -  для  дослідних  і  навчальних  цілей,
пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
 
     г) несільськогосподарським   підприємствам,   установам    та
організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для
ведення підсобного сільського господарства.
 
     4. Землі   сільськогосподарського   призначення   не   можуть
передаватись   у   власність   іноземним  громадянам,  особам  без
громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.
 
     Стаття 23. Пріоритетність земель сільськогосподарського
                призначення
 
     1. Землі,   придатні   для  потреб  сільського  господарства,
повинні   надаватися   насамперед    для    сільськогосподарського
використання.
 
     2. Визначення   земель,   придатних   для  потреб  сільського
господарства,  провадиться на підставі даних державного земельного
кадастру.
 
     3. Для    будівництва   промислових   підприємств,   об'єктів
житлово-комунального  господарства,  залізниць   і   автомобільних
шляхів,    ліній   електропередачі   та   зв'язку,   магістральних
трубопроводів,  а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням
сільськогосподарського     виробництва,     надаються    переважно
несільськогосподарські  угіддя  або  сільськогосподарські   угіддя
гіршої якості.
 
     4. Лінії   електропередачі  і  зв'язку  та  інші  комунікації
проводяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо.
 
     Стаття 24. Земельні ділянки державних і комунальних
                сільськогосподарських підприємств,
                установ та організацій
 
     1. Державним     і     комунальним      сільськогосподарським
підприємствам,   установам   та  організаціям  надаються  земельні
ділянки із земель державної і  комунальної  власності  у  постійне
користування  для  науково-дослідних,  навчальних цілей та ведення
товарного сільськогосподарського виробництва.
 
     2. Державні і комунальні  сільськогосподарські  підприємства,
установи  і  організації  можуть  орендувати земельні ділянки,  що
перебувають у власності громадян та юридичних осіб.
 
     3. У разі ліквідації державного чи комунального підприємства,
установи,  організації  землі,  які  перебувають  у  їх постійному
користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або
органу  місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або
надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання за
їх  цільовим  призначенням,  а  договори  оренди земельних ділянок
припиняються.
 
     Стаття 25. Приватизація земель державних і комунальних
                сільськогосподарських підприємств,
                установ та організацій
 
     1. При   приватизації   земель   державних   і    комунальних
сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні
ділянки  передаються  працівникам  цих  підприємств,  установ   та
організацій,  а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному
з них земельної частки (паю).
 
     2. Рішення про приватизацію земель  державних  і  комунальних
сільськогосподарських    підприємств,   установ   та   організацій
приймають   органи   виконавчої   влади   або   органи   місцевого
самоврядування   відповідно   до  їх  повноважень  за  клопотанням
працівників цих підприємств, установ та організацій.
 
     3. Землі  у  приватну  власність  працівникам   державних   і
комунальних    сільськогосподарських   підприємств,   установ   та
організацій,  а  також  пенсіонерам   з   їх   числа   передаються
безоплатно.
 
     4. Площа   земель,   що  передаються  у  приватну  власність,
становить різницю між загальною площею  земель,  що  перебували  у
постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ
та організацій,  і площею земель,  які залишаються у державній  чи
комунальній власності (лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд).
 
     5. Кожен    працівник   цього   підприємства,   установи   та
організації, а також пенсіонери з їх числа мають гарантоване право
одержати  свою  земельну  частку  (пай),  виділену  в  натурі  (на
місцевості).
 
     6. При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються
сільськогосподарські   угіддя,   які   перебували   у   постійному
користуванні  державних   та   комунальних   сільськогосподарських
підприємств,  установ  та  організацій,  за  винятком  земель,  що
залишаються у державній та комунальній власності. Загальний розмір
обчисленої  для  приватизації  площі  сільськогосподарських  угідь
поділяється  на   кількість   працівників   цих   підприємств   та
пенсіонерів з їх числа.
 
     7. Вартість   і   розміри   в  умовних  кадастрових  гектарах
земельних  часток  (паїв)  працівників  відповідних   підприємств,
установ і організацій та пенсіонерів з їх числа є рівними.
 
     8. Внутрігосподарські шляхи,  господарські двори, полезахисні
лісосмуги  та  інші  захисні  насадження,  гідротехнічні  споруди,
водойми  тощо  можуть  бути відповідно до цього Кодексу передані у
власність громадян,  сільськогосподарських підприємств, установ та
організацій,   що  створені  колишніми  працівниками  державних  і
комунальних   сільськогосподарських   підприємств,   установ    та
організацій.
 
     9. Органи    виконавчої    влади    або    органи   місцевого
самоврядування у процесі  приватизації  створюють  резервний  фонд
земель  за  погодженням його місця розташування з працівниками цих
підприємств,  установ та організацій,  а також пенсіонерами  з  їх
числа  у  розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських
угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств,
установ та організацій.
 
     10. Резервний   фонд   земель   перебуває   у  державній  або
комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу
та використання за цільовим призначенням.
 
    Стаття 26. Використання земельних ділянок з меліоративними
                системами
 
     Земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації
земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств,
на  яких  розташовані  та   функціонують   меліоративні   системи,
використовуються  спільно  на  підставі угоди.  У разі відсутності
згоди щодо спільного  використання  зазначених  земельних  ділянок
питання вирішується в судовому порядку.
 
     Стаття 27. Збереження права на землю сільськогосподарських
                підприємств, установ та організацій, особистих
                селянських і фермерських господарств
 
     Сільськогосподарські підприємства,  установи  та організації,
особисті селянські і фермерські господарства,  які об'єднуються  в
асоціації та інші організаційно-правові форми, зберігають право на
свої земельні ділянки, якщо інше не передбачено договором.
 
     Стаття 28. Земельні ділянки сільськогосподарських підприємств
 
     1. Сільськогосподарським    підприємствам,    установам    та
організаціям,     крім     державних    і    комунальних,    землі
сільськогосподарського  призначення  можуть  належати   на   праві
власності.
 
     2. Право  власності  на землю цих підприємств може набуватися
шляхом  внесення  до  статутного  фонду   земельних   ділянок   їх
засновників   та   придбання   земельних   ділянок  за  договорами
купівлі-продажу,  дарування,   міни,   іншими   цивільно-правовими
угодами.
 
     3. Реалізація    права   власності   на   землю   зазначеними
сільськогосподарськими підприємствами здійснюється  відповідно  до
закону.
 
     Стаття 29. Визначення місця розташування земельних ділянок
                громадян при ліквідації сільськогосподарських
                підприємств, установ та організацій
 
     1. При ліквідації сільськогосподарських підприємств,  установ
та організацій переважне  право  на  отримання  земельних  ділянок
поруч  з  населеними  пунктами  мають  власники  земельних  часток
(паїв), які проживають у цих населених пунктах.
 
     2. Місце  розташування  земельних  ділянок   визначається   з
урахуванням    вимог    раціональної   організації   території   і
компактності  землекористування   відповідно   до   землевпорядних
проектів,  які  затверджуються  зборами власників земельних часток
(паїв).
 
     Стаття 30. Розподіл несільськогосподарських угідь при
                ліквідації сільськогосподарських підприємств
 
     1. При     ліквідації    сільськогосподарських    підприємств
несільськогосподарські  угіддя,  що  перебували  у  їх  власності,
розподіляються відповідно до установчих документів цих підприємств
або  за  згодою  власників  земельних  часток   (паїв).   У   разі
недосягнення згоди це питання вирішується в судовому порядку.
 
     2. Земельні  ділянки  державної і комунальної власності,  які
перебували  у  користуванні   сільськогосподарських   підприємств,
установ  та  організацій,  що ліквідуються,  включаються до земель
запасу або передаються у власність чи користування  відповідно  до
цього Кодексу.
 
     Стаття 31. Землі фермерського господарства
 
     1. Землі фермерського господарства можуть складатися із:
 
     а) земельної   ділянки,   що   належить  на  праві  власності
фермерському господарству як юридичній особі;
 
     б) земельних  ділянок,  що  належать  громадянам   -   членам
фермерського господарства на праві приватної власності;
 
     в) земельної   ділянки,   що   використовується   фермерським
господарством на умовах оренди.
 
     2. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на
одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної
власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
 
     Стаття 32. Приватизація земельних ділянок членами
                фермерських господарств
 
     1. Громадянам   України   -  членам  фермерських  господарств
передаються  безоплатно  у  приватну   власність   надані   їм   у
користування  земельні  ділянки  у  розмірі земельної частки (паю)
члена  сільськогосподарського   підприємства,   розташованого   на
території відповідної ради.
 
     2. Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян,
які раніше набули права на земельну частку (пай).
 
     Стаття 33. Земельні ділянки особистих селянських господарств
 
     1. Громадяни  України  можуть  мати  на  праві  власності  та
орендувати  земельні  ділянки  для  ведення особистого селянського
господарства.
 
     2. Іноземні громадяни та особи без громадянства  можуть  мати
земельні  ділянки  для ведення особистого селянського господарства
на умовах оренди.
 
     3. Використання земель  особистого  селянського  господарства
здійснюється відповідно до закону.
 
     Стаття 34. Землі для сінокосіння і випасання худоби
 
     1. Громадяни   можуть   орендувати   земельні   ділянки   для
сінокосіння і випасання худоби.
 
     2. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування
можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи
територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.
 
     Стаття 35. Земельні ділянки для садівництва
 
     1. Громадяни  України  із  земель  державної  і   комунальної
власності  мають  право  набувати  безоплатно  у  власність або на
умовах оренди земельні ділянки  для  ведення  індивідуального  або
колективного садівництва.
 
     2. Іноземні  громадяни  та особи без громадянства можуть мати
земельні ділянки  для  ведення  індивідуального  або  колективного
садівництва на умовах оренди.
 
     3. Земельні   ділянки,  призначені  для  садівництва,  можуть
використовуватись для закладання багаторічних плодових  насаджень,
вирощування  сільськогосподарських  культур,  а також для зведення
необхідних будинків, господарських споруд тощо.
 
     4. Землі загального користування садівницького  товариства  є
його  власністю.  До  земель загального користування садівницького
товариства належать земельні ділянки,  зайняті захисними  смугами,
дорогами,  проїздами,  будівлями  і  спорудами та іншими об'єктами
загального користування.
 
     5. Приватизація  земельної  ділянки  громадянином  -   членом
садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів
цього товариства.
 
     6. Використання  земельних  ділянок  садівницьких   товариств
здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.
 
     Стаття 36. Земельні ділянки для городництва
 
     1. Громадянам  або  їх  об'єднанням  із  земель державної або
комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні  ділянки
для городництва.
 
     2. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання
багаторічних плодових насаджень,  а також спорудження  капітальних
будівель і споруд не допускається.
 
     3. На  земельних  ділянках,  наданих для городництва,  можуть
бути зведені тимчасові споруди для зберігання інвентарю та захисту
від непогоди.  Після закінчення строку оренди зазначеної земельної
ділянки   побудовані   тимчасові   споруди   підлягають   знесенню
власниками цих споруд за їх рахунок.
 
    Стаття 37. Право несільськогосподарських підприємств, установ
                та організацій на землю
 
     1. Приватні несільськогосподарські підприємства,  установи та
організації   можуть   набувати   у  власність  або  оренду  землі
сільськогосподарського   та   іншого   призначення   для   ведення
підсобного господарства.
 
     2. Державні      та     комунальні     несільськогосподарські
підприємства,  установи та організації можуть  набувати  в  оренду
землі  сільськогосподарського  та  іншого  призначення для ведення
підсобного господарства.
 
                             Глава 6
 
              Землі житлової та громадської забудови
 
     Стаття 38. Визначення земель житлової та громадської забудови
 
     До земель житлової та громадської забудови належать  земельні
ділянки  в  межах  населених  пунктів,  які  використовуються  для
розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших
об'єктів загального користування.
 
     Стаття 39. Використання земель житлової та громадської
                забудови
 
     Використання земель   житлової   та   громадської    забудови
здійснюється  відповідно  до генерального плану населеного пункту,
іншої містобудівної  документації,  плану  земельно-господарського
устрою з дотриманням державних стандартів і норм,  регіональних та
місцевих правил забудови.
 
     Стаття 40. Земельні ділянки для будівництва та обслуговування
                жилого будинку, господарських будівель і гаражного
                будівництва
 
     Громадянам України за рішенням органів виконавчої  влади  або
органів  місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у
власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва
та   обслуговування   жилого  будинку,  господарських  будівель  і
гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад
норму  безоплатної  передачі громадяни можуть набувати у власність
земельні  ділянки  для  зазначених  потреб  за  цивільно-правовими
угодами.
 
     Стаття 41. Земельні ділянки житлово-будівельних (житлових)
                і гаражно-будівельних кооперативів
 
     1. Житлово-будівельним  (житловим)   та   гаражно-будівельним
кооперативам  за  рішенням  органів  виконавчої  влади або органів
місцевого  самоврядування  земельні  ділянки   для   житлового   і
гаражного  будівництва  передаються  безоплатно  у  власність  або
надаються в оренду у розмірі,  який встановлюється  відповідно  до
затвердженої містобудівної документації.
 
     2. Житлово-будівельні    (житлові)    та   гаражно-будівельні
кооперативи  можуть  набувати  земельні  ділянки  у  власність  за
цивільно-правовими угодами.
 
     Стаття 42. Земельні ділянки багатоквартирних жилих будинків
 
     1. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі
будинки,  а також належні до них будівлі,  споруди та прибудинкові
території   державної   або  комунальної  власності,  надаються  в
постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які
здійснюють управління цими будинками.
 
     2. У  разі  приватизації громадянами багатоквартирного жилого
будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у
власність або надаватись у користування об'єднанню власників.
 
     3. Порядок    використання   земельних   ділянок,   на   яких
розташовані багатоквартирні жилі будинки,  а також належні до  них
будівлі,   споруди   та   прибудинкові   території,   визначається
співвласниками.
 
     4. Розміри  та  конфігурація  земельних  ділянок,   на   яких
розташовані  багатоквартирні жилі будинки,  а також належні до них
будівлі,  споруди  та  прибудинкові  території,  визначаються   на
підставі  проектів  розподілу  території кварталу,  мікрорайону та
відповідної землевпорядної документації.
 
                             Глава 7
 
                 Землі природно-заповідного фонду
             та іншого природоохоронного призначення
 
     Стаття 43. Землі природно-заповідного фонду 
 
     Землі природно-заповідного  фонду - це ділянки суші і водного
простору з природними комплексами та об'єктами,  що мають особливу
природоохоронну,  екологічну,  наукову,  естетичну, рекреаційну та
іншу цінність,  яким відповідно до закону надано статус  територій
та об'єктів природно-заповідного фонду.
 
     Стаття 44. Склад земель природно-заповідного фонду
 
     До земель  природно-заповідного  фонду  включаються  природні
території та об'єкти (природні заповідники,  національні  природні
парки,   біосферні   заповідники,  регіональні  ландшафтні  парки,
заказники,  пам'ятки природи,  заповідні урочища),  а також штучно
створені об'єкти (ботанічні сади,  дендрологічні парки, зоологічні
парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
 
     Стаття 45. Використання земель природно-заповідного фонду
 
     1. Землі  природно-заповідного  фонду  можуть  перебувати   у
державній, комунальній та приватній власності.
 
     2. Порядок  використання  земель  природно-заповідного  фонду
визначається законом.
 
     Стаття 46. Землі іншого природоохоронного призначення
                та їх використання
 
     1. До земель іншого природоохоронного призначення належать:
 
     а) земельні ділянки водно-болотних угідь,  що не віднесені до
земель лісового і водного фонду;
 
     б) земельні ділянки,  в межах яких  є  природні  об'єкти,  що
мають особливу наукову цінність.
 
     2. Межі    земель    іншого   природоохоронного   призначення
закріплюються на місцевості межовими або інформаційними знаками.
 
     3. Порядок  використання  земель   іншого   природоохоронного
призначення визначається законом.
 
                             Глава 8
 
                  Землі оздоровчого призначення
 
     Стаття 47. Визначення земель оздоровчого призначення
 
     До земель  оздоровчого  призначення належать землі,  що мають
природні лікувальні властивості,  які використовуються або  можуть
використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.
 
     Стаття 48. Обмеження діяльності на землях оздоровчого
                призначення
 
     1. На   землях    оздоровчого    призначення    забороняється
діяльність,  яка  суперечить  їх  цільовому  призначенню  або може
негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель.
 
     2. На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів
встановлюються   округи  і  зони  санітарної  (гірничо-санітарної)
охорони.
 
     3. У межах  округу  санітарної  (гірничо-санітарної)  охорони
забороняються  передача  земельних ділянок у власність і надання у
користування підприємствам,  установам,  організаціям і громадянам
для   діяльності,  несумісної  з  охороною  природних  лікувальних
властивостей і відпочинком населення.
 
     Стаття 49. Використання земель оздоровчого призначення
 
     1. Землі  оздоровчого   призначення   можуть   перебувати   у
державній, комунальній та приватній власності.
 
     2. Порядок   використання   земель   оздоровчого  призначення
визначається законом.
 
                             Глава 9
 
                 Землі рекреаційного призначення
 
     Стаття 50. Визначення земель рекреаційного призначення
 
     До земель  рекреаційного  призначення  належать  землі,   які
використовуються для організації відпочинку населення,  туризму та
проведення спортивних заходів.
 
     Стаття 51. Склад земель рекреаційного призначення
 
     До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки
зелених  зон  і зелених насаджень міст та інших населених пунктів,
навчально-туристських  та  екологічних  стежок,  маркованих  трас,
земельні   ділянки,   зайняті   територіями  будинків  відпочинку,
пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз,
кемпінгів,      яхт-клубів,      стаціонарних      і     наметових
туристично-оздоровчих  таборів,  будинків  рибалок  і   мисливців,
дитячих туристичних станцій,  дитячих та спортивних таборів, інших
аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного
будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
 
     Стаття 52. Використання земель рекреаційного призначення
 
     1. Землі   рекреаційного   призначення  можуть  перебувати  у
державній, комунальній та приватній власності.
 
     2. На   землях   рекреаційного   призначення    забороняється
діяльність,  що  перешкоджає або може перешкоджати використанню їх
за призначенням,  а також негативно впливає або може  вплинути  на
природний стан цих земель.
 
     3. Порядок   використання  земель  рекреаційного  призначення
визначається законом.
 
                             Глава 10
 
              Землі історико-культурного призначення
 
     Стаття 53. Склад земель історико-культурного призначення
 
     1. До земель історико-культурного призначення належать землі,
на яких розташовані:
 
     а) історико-культурні     заповідники,     музеї-заповідники,
меморіальні парки,  меморіальні (цивільні та військові) кладовища,
могили,  історичні  або  меморіальні  садиби,  будинки,  споруди і
пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;
 
     б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та
мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець,
військових  таборів,  поселень  і  стоянок,  ділянки   історичного
культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;
 
     в) архітектурні   ансамблі  і  комплекси,  історичні  центри,
квартали,  площі, залишки стародавнього планування і забудови міст
та   інших  населених  пунктів,  споруди  цивільної,  промислової,
військової,   культової    архітектури,    народного    зодчества,
садово-паркові комплекси, фонова забудова.
 
     Стаття 54. Використання земель історико-культурного
                призначення
 
     1. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у
державній, комунальній та приватній власності.
 
     2. Навколо   історико-культурних  заповідників,  меморіальних
парків,  давніх поховань,  архітектурних  ансамблів  і  комплексів
встановлюються охоронні зони з забороною діяльності,  яка шкідливо
впливає або може вплинути на додержання  режиму  використання  цих
земель.
 
     3. Порядок     використання    земель    історико-культурного
призначення визначається законом.
 
                             Глава 11
 
                       Землі лісового фонду
 
     Стаття 55. Визначення земель лісового фонду
 
     1. До земель лісового фонду належать  землі,  вкриті  лісовою
рослинністю,  а  також  не  вкриті  лісовою рослинністю,  нелісові
землі,  які  надані  та  використовуються  для   потреб   лісового
господарства.
 
     2. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті:
 
     а) зеленими  насадженнями  у межах населених пунктів,  які не
віднесені до категорії лісів;
 
     б) полезахисними лісовими смугами,  захисними насадженнями на
смугах відводу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу
автомобільних доріг,  захисними  насадженнями  на  смугах  відводу
каналів, гідротехнічних споруд та водних об'єктів;
 
     в) окремими   деревами   і   групами  дерев,  чагарниками  на
сільськогосподарських  угіддях,  присадибних,  дачних  і   садових
ділянках.
 
     Стаття 56. Власність на землі лісового фонду
 
     1. Землі   лісового  фонду  можуть  перебувати  у  державній,
комунальній та приватній власності.
 
     2. Громадянам  та  юридичним  особам  за   рішенням   органів
місцевого   самоврядування  та  органів  виконавчої  влади  можуть
безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні
ділянки  лісового  фонду  загальною  площею до 5 гектарів у складі
угідь селянських, фермерських та інших господарств.
 
     3. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку  можуть
набувати    у    власність   земельні   ділянки   деградованих   і
малопродуктивних угідь для залісення.
 
     Стаття 57. Використання земель лісового фонду
 
     1. Земельні  ділянки  лісового  фонду  за  рішенням   органів
виконавчої  влади або органів місцевого самоврядування надаються у
постійне користування спеціалізованим  державним  або  комунальним
лісогосподарським  підприємствам,  а  на  умовах  оренди  -  іншим
підприємствам,  установам  та  організаціям,   у   яких   створено
спеціалізовані  лісогосподарські підрозділи,  для ведення лісового
господарства,  спеціального використання лісових  ресурсів  і  для
потреб     мисливського     господарства,    культурно-оздоровчих,
рекреаційних,   спортивних,    туристичних    цілей,    проведення
науково-дослідних робіт тощо.
 
     2. Порядок  використання  земель  лісового фонду визначається
законом.
 
                             Глава 12
 
                       Землі водного фонду
 
     Стаття 58. Склад земель водного фонду
 
     1. До земель водного фонду належать землі, зайняті:
 
     а) морями,  річками,  озерами,  водосховищами, іншими водними
об'єктами, болотами, а також островами;
 
     б) прибережними  захисними  смугами  вздовж  морів,  річок та
навколо водойм;
 
     в) гідротехнічними,  іншими водогосподарськими  спорудами  та
каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;
 
     г) береговими смугами водних шляхів.
 
     2. Для  створення  сприятливого режиму водних об'єктів уздовж
морів,  навколо озер,  водосховищ та інших  водойм  встановлюються
водоохоронні   зони,   розміри   яких  визначаються  за  проектами
землеустрою.
 
     Стаття 59. Право на землі водного фонду
 
     1. Землі  водного  фонду  можуть  перебувати   у   державній,
комунальній та приватній власності.
 
     2. Громадянам   та   юридичним  особам  за  рішенням  органів
виконавчої  влади  або  органів  місцевого  самоврядування  можуть
безоплатно  передаватись  у  власність  замкнені  природні водойми
(загальною площею до 3  гектарів).  Власники  на  своїх  земельних
ділянках     можуть    у    встановленому    порядку    створювати
рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.
 
     3. Державним  водогосподарським  організаціям   за   рішенням
органів  виконавчої  влади  або  органів  місцевого самоврядування
надаються у постійне користування землі водного фонду для  догляду
за  водними  об'єктами,  прибережними  захисними смугами,  смугами
відведення,  береговими  смугами  водних  шляхів,  гідротехнічними
спорудами тощо.
 
     4. Громадянам  та  юридичним особам органами виконавчої влади
або органами місцевого  самоврядування  із  земель  водного  фонду
можуть  передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних
захисних смуг,  смуг відведення і берегових смуг водних шляхів,  а
також  озера,  водосховища,  інші  водойми,  болота та острови для
сінокосіння,   рибогосподарських   потреб,   культурно-оздоровчих,
рекреаційних,   спортивних   і   туристичних   цілей,   проведення
науково-дослідних робіт тощо.
 
     5. Використання   земельних   ділянок   водного   фонду   для
рибальства  здійснюється за згодою їх власників або за погодженням
із землекористувачами.
 
     Стаття 60. Прибережні захисні смуги
 
     1. Вздовж річок,  морів і навколо озер,  водосховищ та  інших
водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення
і засмічення та збереження їх водності у межах  водоохоронних  зон
виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
 
     2. Прибережні  захисні  смуги встановлюються по берегах річок
та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:
 
     а) для малих річок,  струмків і  потічків,  а  також  ставків
площею менш як 3 гектари - 25 метрів;
 
     б) для  середніх річок,  водосховищ на них,  водойм,  а також
ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;
 
     в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
 
     При крутизні схилів більше трьох градусів  мінімальна  ширина
прибережної захисної смуги подвоюється.
 
     3. Розмір  та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та
навколо морських  заток  і  лиманів  встановлюються  за  проектами
землеустрою,   а   в  межах  населених  пунктів  -  з  урахуванням
містобудівної документації.
 
     Стаття 61. Обмеження у використанні земельних ділянок
                прибережних захисних смуг уздовж річок,
                навколо водойм та на островах
 
     1. Прибережні захисні смуги є природоохоронною  територією  з
режимом обмеженої господарської діяльності.
 
     2. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм
та на островах забороняється:
 
     а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і
залісення), а також садівництво та городництво;
 
     б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;
 
     в) влаштування літніх таборів для худоби;
 
     г) будівництво   будь-яких   споруд   (крім   гідротехнічних,
гідрометричних та лінійних),  у тому числі  баз  відпочинку,  дач,
гаражів та стоянок автомобілів;
 
     ґ) влаштування   звалищ   сміття,  гноєсховищ,  накопичувачів
рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників,
полів фільтрації тощо;
 
     д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.
 
     3. Об'єкти,  що  знаходяться  у  прибережній  захисній смузі,
можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не
придатні для експлуатації споруди,  а також ті, що не відповідають
встановленим  режимам  господарювання,  підлягають   винесенню   з
прибережних захисних смуг.
 
     4. Режим   господарської  діяльності  на  земельних  ділянках
прибережних захисних смуг  уздовж  річок,  навколо  водойм  та  на
островах встановлюється законом.
 
     Стаття 62. Обмеження у використанні земельних ділянок
                прибережних захисних смуг уздовж морів,
                морських заток і лиманів та на островах
                у внутрішніх морських водах
 
     1. У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток
і   лиманів   та   на   островах   у   внутрішніх  морських  водах
забороняється:
 
     а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів  і
накопичувачів стічних вод;
 
     б) влаштування         вигребів        для        накопичення
господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1  кубічний  метр
на добу;
 
     в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для
приймання і знезаражування рідких відходів;
 
     г) застосування сильнодіючих пестицидів.
 
     2. Режим  господарської  діяльності  на  земельних   ділянках
прибережних  захисних смуг уздовж морів,  морських заток і лиманів
та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом.
 
     Стаття 63. Смуги відведення
 
     1. Для забезпечення експлуатації та захисту від  забруднення,
пошкодження  і  руйнування  каналів  зрошувальних  і  осушувальних
систем,  гідротехнічних та гідрометричних споруд, водойм і гребель
на  берегах  річок  виділяються земельні ділянки смуг відведення з
особливим режимом використання.
 
     2. Розміри  та  режим  використання  земельних  ділянок  смуг
відведення    визначаються    за    проектами   землеустрою,   які
розробляються і затверджуються в установленому порядку.
 
     3. Земельні ділянки в межах  смуг  відведення  надаються  для
створення   водоохоронних   насаджень,   берегоукріплювальних   та
протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ тощо.
 
     Стаття 64. Берегові смуги водних шляхів
 
     1. На судноплавних водних шляхах за межами населених  пунктів
для проведення робіт,  пов'язаних з судноплавством, встановлюються
берегові смуги.
 
     2. Розміри  берегових  смуг  водних  шляхів  визначаються  за
проектами   землеустрою,  які  розробляються  і  затверджуються  в
установленому порядку.
 
     3. Порядок встановлення та використання берегових смуг водних
шляхів визначається Кабінетом Міністрів України.
 

                             Глава 13
 
            Землі промисловості, транспорту, зв'язку,
            енергетики, оборони та іншого призначення
 
     Стаття 65. Визначення земель промисловості, транспорту, 
                зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення
 
     1. Землями промисловості,  транспорту,  зв'язку,  енергетики,
оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки,  надані
в  установленому порядку підприємствам,  установам та організаціям
для здійснення відповідної діяльності.
 
     2. Порядок  використання  земель  промисловості,  транспорту,
зв'язку,  енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється
законом.
 
     Стаття 66. Землі промисловості
 
     1. До  земель  промисловості  належать  землі,   надані   для
розміщення   та  експлуатації  основних,  підсобних  і  допоміжних
будівель та споруд промислових,  гірничодобувних,  транспортних та
інших   підприємств,   їх   під'їзних  шляхів,  інженерних  мереж,
адміністративно-побутових будівель, інших споруд.
 
     2. Землі  промисловості  можуть   перебувати   у   державній,
комунальній та приватній власності.
 
     3. Розміри  земельних  ділянок,  що  надаються для зазначених
цілей,  визначаються відповідно до  затверджених  в  установленому
порядку  державних  норм  і  проектної документації,  а відведення
земельних  ділянок  здійснюється  з  урахуванням   черговості   їх
освоєння.
 
     4. Надання   земельних   ділянок  для  потреб,  пов'язаних  з
користуванням   надрами,   проводиться    після    оформлення    в
установленому  порядку  прав  користування  надрами  і відновлення
земель згідно із затвердженим  проектом  рекультивації  на  раніше
відпрацьованих площах у встановлені строки.
 
     Стаття 67. Землі транспорту
 
     1. До земель транспорту належать землі, надані підприємствам,
установам та організаціям залізничного,  автомобільного транспорту
і  дорожнього  господарства,  морського,  річкового,  авіаційного,
трубопровідного  транспорту  та  міського  електротранспорту   для
виконання  покладених на них завдань щодо експлуатації,  ремонту і
розвитку об'єктів транспорту.
 
     2. Землі   транспорту   можуть   перебувати   у    державній,
комунальній та приватній власності.
 
     Стаття 68. Землі залізничного транспорту
 
     До земель   залізничного   транспорту   належать  землі  смуг
відведення   залізниць   під   залізничним   полотном   та    його
облаштуванням,   станціями   з   усіма   будівлями   і   спорудами
енергетичного,  локомотивного,  вагонного, колійного, вантажного і
пасажирського     господарства,     сигналізації    та    зв'язку,
водопостачання,  каналізації;  під  захисними  та  укріплювальними
насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими
спорудами,  необхідними  для  забезпечення   роботи   залізничного
транспорту.
 
     Стаття 69. Землі морського транспорту
 
     1. До земель морського транспорту належать землі під:
 
     а) морськими портами з набережними,  майданчиками, причалами,
вокзалами,   будівлями,   спорудами,   устаткуванням,    об'єктами
загальнопортового і комплексного обслуговування флоту;
 
     б) гідротехнічними    спорудами   і   засобами   навігаційної
обстановки,   судноремонтними   заводами,   майстернями,   базами,
складами,   радіоцентрами,   службовими   та  культурно-побутовими
будівлями та іншими спорудами, що обслуговують морський транспорт.
 
     2. На підходах до портів  (каналів),  мостових,  кабельних  і
повітряних переходів, водозабірних та інших об'єктів відповідно до
закону можуть встановлюватись обмеження у використанні земель.
 
     Стаття 70. Землі річкового транспорту
 
     До земель річкового транспорту належать землі під:
 
     а) портами, спеціалізованими причалами, пристанями і затонами
з  усіма  технічними  спорудами та устаткуванням,  що обслуговують
річковий транспорт;
 
     б) пасажирськими вокзалами, павільйонами і причалами;
 
     в) судноплавними каналами,  судноплавними,  енергетичними  та
гідротехнічними спорудами, службово-технічними будівлями;
 
     г) берегоукріплювальними спорудами й насадженнями;
 
     ґ) вузлами зв'язку, радіоцентрами і радіостанціями;
 
     д) будівлями,  береговими  навігаційними  знаками  та  іншими
спорудами  для  обслуговування  водних   шляхів,   судноремонтними
заводами,     ремонтно-експлуатаційними    базами,    майстернями,
судноверф'ями,    відстійно-ремонтними     пунктами,     складами,
матеріально-технічними базами, інженерними мережами, службовими та
культурно-побутовими будівлями,  іншими об'єктами, що забезпечують
роботу річкового транспорту.
 
     Стаття 71. Землі автомобільного транспорту та дорожнього
                господарства
 
     1. До земель автомобільного  транспорту  належать  землі  під
спорудами    та    устаткуванням    енергетичного,   гаражного   і
паливороздавального  господарства,  автовокзалами,  автостанціями,
лінійними  виробничими  спорудами,  службово-технічними будівлями,
станціями  технічного  обслуговування,  автозаправними  станціями,
автотранспортними,    транспортно-експедиційними   підприємствами,
авторемонтними заводами,  базами, вантажними дворами, майданчиками
контейнерними     та     для     перечеплення,    службовими    та
культурно-побутовими будівлями й іншими об'єктами, що забезпечують
роботу автомобільного транспорту.
 
     2. До  земель  дорожнього  господарства  належать  землі  під
проїзною  частиною,  узбіччям,  земляним  полотном,   декоративним
озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними
розв'язками,  водопропускними  спорудами,  підпірними  стінками  і
розташованими  в  межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами
та обладнанням,  а також землі,  що  знаходяться  за  межами  смуг
відведення,   якщо  на  них  розміщені  споруди,  що  забезпечують
функціонування автомобільних доріг, а саме:
 
     а) паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні
споруди   і  насадження,  протилавинні  та  протисельові  споруди,
вловлюючі з'їзди;
 
     б) майданчики   для   стоянки   транспорту   і    відпочинку,
підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу;
 
     в) будинки  (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з
виробничими базами;
 
     г) захисні насадження.
 
     Стаття 72. Землі авіаційного транспорту
 
     1. До земель авіаційного транспорту належать землі під:
 
     а) аеропортами,   аеродромами,    відокремленими    спорудами
(об'єктами управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки,
очисними та іншими спорудами),  службово-технічними територіями  з
будівлями   та   спорудами,  що  забезпечують  роботу  авіаційного
транспорту;
 
     б) вертольотними   станціями,   включаючи    вертольотодроми,
службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами;
 
     в) ремонтними   заводами   цивільної   авіації,  аеродромами,
вертольотодромами,  гідроаеродромами та  іншими  майданчиками  для
експлуатації повітряних суден;
 
     г) службовими  об'єктами,  що забезпечують роботу авіаційного
транспорту.
 
     2. На   приаеродромній   території   відповідно   до   закону
запроваджується особливий режим використання земель.
 
     Стаття 73. Землі трубопровідного транспорту
 
     1. До  земель  трубопровідного  транспорту  належать земельні
ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди,
а також під наземні споруди підземних трубопроводів.
 
     2. Уздовж   наземних,  надземних  і  підземних  трубопроводів
встановлюються охоронні зони.
 
     Стаття 74. Землі міського електротранспорту
 
     До земель  міського  електротранспорту  належать  землі   під
відокремленими    трамвайними   коліями   та   їх   облаштуванням,
метрополітеном,  коліями  і   станціями   фунікулерів,   канатними
дорогами,      ескалаторами,     трамвайно-тролейбусними     депо,
вагоноремонтними заводами,  спорудами  енергетичного  і  колійного
господарства,     сигналізації    і    зв'язку,    службовими    і
культурно-побутовими будівлями та  іншими  спорудами,  необхідними
для забезпечення роботи міського електротранспорту.
 
     Стаття 75. Землі зв'язку
 
     1. До  земель  зв'язку належать земельні ділянки,  надані під
повітряні і кабельні  телефонно-телеграфні  лінії  та  супутникові
засоби зв'язку.
 
     2. Землі  зв'язку можуть перебувати у державній,  комунальній
та приватній власності.
 
     3. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній зв'язку,  що
проходять    поза    населеними    пунктами,   а   також   навколо
випромінювальних споруд телерадіостанцій  та  радіорелейних  ліній
встановлюються охоронні зони.
 
     Стаття 76. Землі енергетичної системи
 
     1. Землями енергетичної системи визнаються землі,  надані під
електрогенеруючі об'єкти  (атомні,  теплові,  гідроелектростанції,
електростанції  з  використанням  енергії  вітру  і сонця та інших
джерел),   під   об'єкти   транспортування    електроенергії    до
користувача.
 
     2. Землі  енергетичної системи можуть перебувати у державній,
комунальній та приватній власності.
 
     3. Уздовж   повітряних   і    підземних    кабельних    ліній
електропередачі встановлюються охоронні зони.
 
     Стаття 77. Землі оборони
 
     1. Землями оборони визнаються землі,  надані для розміщення і
постійної     діяльності     військових      частин,      установ,
військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних
Сил України,  інших військових формувань,  утворених відповідно до
законодавства України.
 
     2. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній
власності.
 
     3. Навколо військових та  інших  оборонних  об'єктів  у  разі
необхідності   створюються   захисні,  охоронні  та  інші  зони  з
особливими умовами користування.
 
     4. Порядок   використання   земель   оборони   встановлюється
законом.
 
                            Розділ III
 
                          ПРАВА НА ЗЕМЛЮ
 
                             Глава 14
 
                     Право власності на землю
 
     Стаття 78. Зміст права власності на землю 
 
     1. Право   власності   на   землю   -   це   право  володіти,
користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
 
     2. Право власності на землю набувається  та  реалізується  на
підставі Конституції  України  ( 254к/96-ВР ),   цього Кодексу,  а
також інших законів, що видаються відповідно до них.
 
     3. Земля в Україні може перебувати у  приватній,  комунальній
та державній власності.
 
     4. Особам  (їх  спадкоємцям),  які  мали у власності земельні
ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності  Земельним
кодексом України), земельні ділянки не повертаються.
 
     Стаття 79. Земельна ділянка як об'єкт права власності
 
     1. Земельна   ділянка   -   це   частина  земної  поверхні  з
установленими межами,  певним місцем розташування,  з  визначеними
щодо неї правами.
 
     2. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах
на поверхневий (ґрунтовий) шар,  а також на водні об'єкти,  ліси і
багаторічні насадження, які на ній знаходяться.
 
     3. Право  власності  на  земельну ділянку розповсюджується на
простір,  що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту  і
на глибину,  необхідні для зведення житлових,  виробничих та інших
будівель і споруд.
 
     Стаття 80. Суб'єкти права власності на землю
 
     Суб'єктами права власності на землю є:
 
     а) громадяни  та  юридичні  особи  -   на   землі   приватної
власності;
 
     б) територіальні    громади,    які   реалізують   це   право
безпосередньо або через  органи  місцевого  самоврядування,  -  на
землі комунальної власності;
 
     в) держава,  яка  реалізує  це  право через відповідні органи
державної влади, - на землі державної власності.
 
     Стаття 81. Право власності на землю громадян
 
     1. Громадяни України набувають права  власності  на  земельні
ділянки на підставі:
 
     а) придбання за договором купівлі-продажу,  дарування,  міни,
іншими цивільно-правовими угодами;
 
     б) безоплатної передачі із  земель  державної  і  комунальної
власності;
 
     в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у
користування;
 
     г) прийняття спадщини;
 
     ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної  їм  земельної
частки (паю).
 
     2. Іноземні   громадяни  та  особи  без  громадянства  можуть
набувати     права     власності     на      земельні      ділянки
несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів,  а
також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення  за
межами  населених пунктів,  на яких розташовані об'єкти нерухомого
майна, що належать їм на праві приватної власності.
 
     3. Іноземні  громадяни  та  особи  без  громадянства   можуть
набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини
другої цієї статті у разі:
 
     а) придбання за договором купівлі-продажу,  дарування,  міни,
іншими цивільно-правовими угодами;
 
     б) викупу  земельних  ділянок,  на  яких  розташовані об'єкти
нерухомого майна, що належать їм на праві власності;
 
     в) прийняття спадщини.
 
     4. Землі  сільськогосподарського  призначення,   прийняті   у
спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства,
протягом року підлягають відчуженню.
 
     Стаття 82. Право власності на землю юридичних осіб
 
     1. Юридичні  особи   (засновані   громадянами   України   або
юридичними  особами  України) можуть набувати у власність земельні
ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:
 
     а) придбання за договором купівлі-продажу,  дарування,  міни,
іншими цивільно-правовими угодами;
 
     б) внесення  земельних  ділянок її засновниками до статутного
фонду;
 
     в) прийняття спадщини;
 
     г) виникнення інших підстав, передбачених законом.
 
     2. Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на
земельні ділянки несільськогосподарського призначення:
 
     а) у  межах  населених  пунктів  у  разі  придбання  об'єктів
нерухомого  майна  та  для  спорудження  об'єктів,  пов'язаних  із
здійсненням підприємницької діяльності в Україні;
 
     б) за  межами  населених  пунктів  у  разі придбання об'єктів
нерухомого майна.
 
     3.   Спільні  підприємства,  засновані  за  участю  іноземних
юридичних  і  фізичних  осіб,  можуть  набувати право власності на
земельні ділянки несільськогосподарського призначення у  випадках,
визначених  частинами першою та другою цієї статті,  та в порядку,
встановленому цим Кодексом для іноземних юридичних осіб.
( Статтю 82 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 1103-IV
( 1103-15 ) від 10.07.2003 )
 
     4. Землі  сільськогосподарського  призначення,   отримані   в
спадщину  іноземними  юридичними  особами,  підлягають  відчуженню
протягом одного року.
 
     Стаття 83. Право власності на землю територіальних громад
 
     1. Землі,  які належать  на  праві  власності  територіальним
громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
 
     2. У  комунальній  власності  перебувають  усі  землі в межах
населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а
також  земельні ділянки за їх межами,  на яких розташовані об'єкти
комунальної власності.
 
     3. До   земель   комунальної   власності,   які   не   можуть
передаватись у приватну власність, належать:
 
     а) землі  загального користування населених пунктів (майдани,
вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари,
кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);
 
     б) землі під залізницями,  автомобільними дорогами, об'єктами
повітряного і трубопровідного транспорту;
 
     в) землі   під    об'єктами    природно-заповідного    фонду,
історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу
екологічну,  оздоровчу,  наукову,  естетичну та історико-культурну
цінність, якщо інше не передбачено законом;
 
     г) землі   лісового  фонду,  крім  випадків,  визначених  цим
Кодексом;
 
     ґ) землі  водного  фонду,  крім  випадків,   визначених   цим
Кодексом;
 
     д) земельні  ділянки,  які  використовуються для забезпечення
діяльності органів місцевого самоврядування.
 
     4. Територіальні  громади  набувають   землю   у   комунальну
власність у разі:
 
     а) передачі їм земель державної власності;
 
     б) примусового  відчуження  земельних  ділянок  у власників з
мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
 
     в) прийняття спадщини;
 
     г) придбання за договором купівлі-продажу,  дарування,  міни,
іншими цивільно-правовими угодами;
 
     ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом.
 
     5. Територіальні громади сіл,  селищ, міст можуть об'єднувати
на договірних засадах  належні  їм  земельні  ділянки  комунальної
власності.  Управління зазначеними земельними ділянками здійснюють
районні або обласні ради.
 
     Стаття 84. Право власності на землю держави
 
     1. У державній власності перебувають усі землі України,  крім
земель комунальної та приватної власності.
 
     2. Право   державної   власності   на   землю  набувається  і
реалізується державою в особі  Кабінету  Міністрів  України,  Ради
міністрів  Автономної  Республіки  Крим,  обласних,  Київської  та
Севастопольської   міських,   районних   державних   адміністрацій
відповідно до закону.
 
     3. До земель державної власності,  які не можуть передаватись
у комунальну власність, належать:
 
     а) землі атомної енергетики та космічної системи;
 
     б) землі  оборони,  крім  земельних  ділянок  під   об'єктами
соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;
 
     в) землі   під   об'єктами   природно-заповідного   фонду  та
історико-культурними   об'єктами,   що   мають   національне    та
загальнодержавне значення;
 
     г) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення;
 
     ґ) земельні  ділянки,  які  використовуються для забезпечення
діяльності Верховної Ради України,  Президента  України,  Кабінету
Міністрів  України,  інших  органів державної влади,  Національної
академії наук України, державних галузевих академій наук;
 
     д) земельні   ділянки   зон   відчуження    та    безумовного
(обов'язкового) відселення,  що зазнали радіоактивного забруднення
внаслідок Чорнобильської катастрофи.
 
     4. До земель державної власності,  які не можуть передаватись
у приватну власність, належать:
 
     а) землі атомної енергетики та космічної системи;
 
     б) землі  під  державними  залізницями,  об'єктами  державної
власності повітряного і трубопровідного транспорту;
 
     в) землі оборони;
 
     г) землі   під    об'єктами    природно-заповідного    фонду,
історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу
екологічну,  оздоровчу,  наукову,  естетичну та історико-культурну
цінність, якщо інше не передбачено законом;
 
     ґ) землі   лісового  фонду,  крім  випадків,  визначених  цим
Кодексом;
 
     д) землі  водного  фонду,  крім  випадків,   визначених   цим
Кодексом;
 
     е) земельні  ділянки,  які  використовуються для забезпечення
діяльності Верховної Ради України,  Президента  України,  Кабінету
Міністрів  України,  інших  органів державної влади,  Національної
академії наук України, державних галузевих академій наук;
 
     є) земельні   ділянки   зон   відчуження    та    безумовного
(обов'язкового) відселення,  що зазнали радіоактивного забруднення
внаслідок Чорнобильської катастрофи.
 
     5. Держава набуває права власності на землю у разі:
 
     а) відчуження  земельних  ділянок  у  власників   з   мотивів
суспільної необхідності та для суспільних потреб;
 
     б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування,  міни,
іншими цивільно-правовими угодами;
 
     в) прийняття спадщини;
 
     г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної
власності територіальними громадами;
 
     ґ) конфіскації земельної ділянки.
 
     Стаття 85. Право власності на землю іноземних держав
 
     Іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки
для розміщення будівель і споруд  дипломатичних  представництв  та
інших,  прирівняних до них,  організацій відповідно до міжнародних
договорів.
 
     Стаття 86. Спільна власність на землю
 
     1. Земельна ділянка може знаходитись у спільній  власності  з
визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна
часткова власність) або без визначення часток  учасників  спільної
власності (спільна сумісна власність).
 
     2. Суб'єктами  права  спільної власності на землю можуть бути
громадяни та юридичні особи.
 
     3. Суб'єктами права спільної власності  на  земельні  ділянки
територіальних громад можуть бути районні та обласні ради.
 
     4. Право  спільної власності на землю посвідчується державним
актом на право власності на землю.
 
     Стаття 87. Виникнення права спільної часткової власності
                на земельну ділянку
 
     1. Право  спільної  часткової  власності  на земельну ділянку
виникає:
 
     а) при  добровільному  об'єднанні  власниками   належних   їм
земельних ділянок;
 
     б) при  придбанні  у  власність  земельної  ділянки  двома чи
більше особами за цивільно-правовими угодами;
 
     в) при прийнятті  спадщини  на  земельну  ділянку  двома  або
більше особами;
 
     г) за рішенням суду.
 
     Стаття 88. Володіння, користування та розпорядження
                земельною ділянкою, що перебуває у спільній
                частковій власності
 
     1. Володіння,   користування   та   розпорядження   земельною
ділянкою,   що   перебуває   у   спільній   частковій   власності,
здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором,  а у
разі недосягнення згоди - у судовому порядку.
 
     2. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку
укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально.
 
     3. Учасник  спільної  часткової  власності має право вимагати
виділення належної йому частки  із  складу  земельної  ділянки  як
окремо,  так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення,
а у разі неможливості  виділення  частки  -  вимагати  відповідної
компенсації.
 
     4. Учасник  спільної  часткової власності на земельну ділянку
має право на отримання  в  його  володіння,  користування  частини
спільної  земельної  ділянки,  що відповідає розміру належної йому
частки.
 
     5. Учасник спільної часткової власності відповідно до розміру
своєї  частки  має  право  на  доходи  від  використання  спільної
земельної   ділянки,   відповідає   перед   третіми   особами   за
зобов'язаннями,  пов'язаними  із  спільною  земельною ділянкою,  і
повинен брати участь у сплаті податків, зборів і платежів, а також
у витратах по утриманню і зберіганню спільної земельної ділянки.
 
     6. При  продажу  учасником  належної  йому  частки у спільній
частковій  власності  на  земельну  ділянку  інші  учасники  мають
переважне право купівлі частки відповідно до закону.
 
     Стаття 89. Спільна сумісна власність на земельну ділянку
 
     1. Земельна  ділянка може належати на праві спільної сумісної
власності лише громадянам.
 
     2. У  спільній  сумісній   власності   перебувають   земельні
ділянки:
 
     а) подружжя;
 
     б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено
угодою між ними;
 
     в) співвласників жилого будинку.
 
     3. Володіння,   користування   та   розпорядження   земельною
ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або
законом.
 
     4. Співвласники земельної ділянки,  що перебуває  у  спільній
сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї
окремої частки.
 
     5. Поділ  земельної  ділянки,  яка  є  у  спільній   сумісній
власності,  з виділенням частки співвласника,  може бути здійснено
за умови попереднього визначення розміру земельних часток,  які  є
рівними,  якщо  інше  не  передбачено  законом  або не встановлено
судом.
 
     Стаття 90. Права власників земельних ділянок
 
     1. Власники земельних ділянок мають право:
 
     а) продавати або іншим шляхом відчужувати  земельну  ділянку,
передавати її в оренду, заставу, спадщину;
 
     б) самостійно господарювати на землі;
 
     в) власності  на посіви і насадження сільськогосподарських та
інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;
 
     г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб
наявні  на  земельній  ділянці  загальнопоширені корисні копалини,
торф,  лісові насадження,  водні об'єкти,  а  також  інші  корисні
властивості землі;
 
     ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
 
     д) споруджувати  жилі  будинки,  виробничі  та інші будівлі і
споруди.
 
     2. Порушені  права  власників  земельних  ділянок  підлягають
відновленню в порядку, встановленому законом.
 
     Стаття 91. Обов'язки власників земельних ділянок
 
     1. Власники земельних ділянок зобов'язані:
 
     а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;
 
     б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
 
     в) своєчасно сплачувати земельний податок;
 
     г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та
землекористувачів;
 
     ґ) підвищувати родючість ґрунтів та  зберігати  інші  корисні
властивості землі;
 
     д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та
органам місцевого самоврядування  дані  про  стан  і  використання
земель  та  інших  природних  ресурсів  у  порядку,  встановленому
законом;
 
     е) дотримуватися   правил   добросусідства    та    обмежень,
пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
 
     є) зберігати геодезичні знаки,  протиерозійні споруди, мережі
зрошувальних і осушувальних систем.
 
     2. Законом можуть бути встановлені інші  обов'язки  власників
земельних ділянок.
 
                             Глава 15
 
                    Право користування землею
 
     Стаття 92. Право постійного користування земельною ділянкою 
 
     1. Право  постійного  користування  земельною  ділянкою  - це
право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у
державній або комунальній власності, без встановлення строку.
 
     2. Права постійного користування земельною ділянкою із земель
державної та комунальної власності  набувають  лише  підприємства,
установи та організації,  що належать до державної або комунальної
власності.
 
     Стаття 93. Право оренди земельної ділянки
 
     1. Право оренди земельної ділянки - це засноване на  договорі
строкове  платне  володіння  і  користування  земельною  ділянкою,
необхідною орендареві для  провадження  підприємницької  та  іншої
діяльності.
 
     2. Земельні  ділянки  можуть передаватися в оренду громадянам
та юридичним особам України,  іноземним громадянам  і  особам  без
громадянства,  іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням
і організаціям, а також іноземним державам.
 
     3. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою  -  не
більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.
 
     4. Орендована  земельна ділянка або її частина може за згодою
орендодавця передаватись орендарем  у  володіння  та  користування
іншій особі (суборенда).
 
     5. Орендодавцями   земельних   ділянок   є  їх  власники  або
уповноважені ними особи.
 
     6. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
 
     Стаття 94. Право концесіонера на земельну ділянку
 
     1. Для   здійснення   концесійної   діяльності   концесіонеру
надаються  в оренду земельні ділянки у порядку,  встановленому цим
Кодексом.
 
     2. Види господарської діяльності,  для яких можуть надаватися
земельні ділянки у концесію, визначаються законом.
 
     Стаття 95. Права землекористувачів
 
     1. Землекористувачі,  якщо  інше  не  передбачено законом або
договором, мають право:
 
     а) самостійно господарювати на землі;
 
     б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських  та
інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;
 
     в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб
наявні на земельній  ділянці  загальнопоширені  корисні  копалини,
торф,   лісові   угіддя,  водні  об'єкти,  а  також  інші  корисні
властивості землі;
 
     г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
 
     ґ) споруджувати жилі будинки,  виробничі та  інші  будівлі  і
споруди.
 
     2. Порушені  права землекористувачів підлягають відновленню в
порядку, встановленому законом.
 
     Стаття 96. Обов'язки землекористувачів
 
     1. Землекористувачі зобов'язані:
 
     а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням;
 
     б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
 
     в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;
 
     г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та
землекористувачів;
 
     ґ) підвищувати  родючість  ґрунтів  та зберігати інші корисні
властивості землі;
 
     д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та
органам  місцевого  самоврядування  дані  про  стан і використання
земель  та  інших  природних  ресурсів  у  порядку,  встановленому
законом;
 
     е) дотримуватися    правил    добросусідства   та   обмежень,
пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
 
     є) зберігати геодезичні знаки,  протиерозійні споруди, мережі
зрошувальних і осушувальних систем.
 
     2. Законом    можуть    бути   встановлені   інші   обов'язки
землекористувачів.
 
     Стаття 97. Обов'язки підприємств, установ та організацій,
                що проводять розвідувальні роботи
 
     1. Підприємства,  установи  та  організації,  які  здійснюють
геологознімальні,  пошукові,  геодезичні  та  інші   розвідувальні
роботи, можуть проводити такі роботи на підставі угоди з власником
землі або за погодженням із землекористувачем.
 
     2. Строки   і   місце   проведення    розвідувальних    робіт
визначаються угодою сторін.
 
     3. Проведення  розвідувальних  робіт  на землях заповідників,
національних  дендрологічних,  ботанічних,  меморіальних   парків,
поховань   і  археологічних  пам'яток  дозволяється  у  виняткових
випадках за рішенням Кабінету Міністрів України.
 
     4. Підприємства,  установи  та  організації,  які   проводять
розвідувальні  роботи,  зобов'язані відшкодовувати власникам землі
та землекористувачам усі збитки, в тому числі неодержані доходи, а
також  за  свій  рахунок  приводити  займані  земельні  ділянки  у
попередній стан.
 
     5. Спори,  що виникають при проведенні розвідувальних  робіт,
вирішуються у судовому порядку.
 
                             Глава 16
 
                    Право земельного сервітуту
 
     Стаття 98. Зміст права земельного сервітуту
 
     1. Право   земельного  сервітуту  -  це  право  власника  або
землекористувача  земельної  ділянки  на   обмежене   платне   або
безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
 
     2. Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.
 
     3. Встановлення  земельного  сервітуту не веде до позбавлення
власника  земельної  ділянки,  щодо  якої  встановлений  земельний
сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
 
     4. Земельний    сервітут   здійснюється   способом,   найменш
обтяжливим  для  власника  земельної  ділянки,   щодо   якої   він
встановлений.
 
     Стаття 99. Види права земельного сервітуту
 
     Власники або   землекористувачі   земельних   ділянок  можуть
вимагати встановлення таких земельних сервітутів:
 
     а) право проходу та проїзду на велосипеді;
 
     б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
 
     в) право прокладання та експлуатації  ліній  електропередачі,
зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;
 
     г) право  прокладати  на  свою земельну ділянку водопровід із
чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
 
     ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки  на  сусідню
або через сусідню земельну ділянку;
 
     д) право  забору  води  з природної водойми,  розташованої на
сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
 
     е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої
на   сусідній  земельній  ділянці,  та  право  прогону  худоби  до
природної водойми;
 
     є) право прогону худоби по наявному шляху;
 
     ж) право встановлення будівельних  риштувань  та  складування
будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;
 
     з) інші земельні сервітути.
 
     Стаття 100. Порядок встановлення земельних сервітутів
 
     1. Власник  або  землекористувач  земельної ділянки має право
вимагати  встановлення  земельного  сервітуту  для  обслуговування
своєї земельної ділянки.
 
     2. Земельний  сервітут  встановлюється  за  домовленістю  між
власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або  за
рішенням суду.
 
     3. Право  земельного  сервітуту  виникає після його державної
реєстрації в порядку,  встановленому для державної реєстрації прав
на земельну ділянку.
 
     Стаття 101. Дія земельного сервітуту
 
     1. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав
на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до
іншої особи.
 
     2. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу,
застави та не  може  передаватися  будь-яким  способом  особою,  в
інтересах   якої  цей  сервітут  встановлено,  іншим  фізичним  та
юридичним особам.
 
     3. Власник,  землекористувач  земельної  ділянки,  щодо  якої
встановлений  земельний сервітут,  має право вимагати від осіб,  в
інтересах яких  встановлено  земельний  сервітут,  плату  за  його
встановлення, якщо інше не передбачено законом.
 
     4. Власник   земельної   ділянки,   щодо   якої  встановлений
земельний сервітут,  має право на відшкодування збитків,  завданих
встановленням земельного сервітуту.
 
     Стаття 102. Припинення дії земельного сервітуту
 
     1. Дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:
 
     а) поєднання   в   одній   особі  суб'єкта  права  земельного
сервітуту,  в  інтересах  якого  він  встановлений,  та   власника
земельної ділянки;
 
     б) відмови  особи,  в  інтересах  якої  встановлено земельний
сервітут;
 
     в) рішення суду про скасування земельного сервітуту;
 
     г) закінчення терміну,  на який  було  встановлено  земельний
сервітут;
 
     ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
 
     д) порушення    власником    сервітуту    умов   користування
сервітутом.
 
     2. На  вимогу   власника   земельної   ділянки,   щодо   якої
встановлено  земельний  сервітут,  дія  цього  сервітуту може бути
припинена в судовому порядку у випадках:
 
     а) припинення підстав його встановлення;
 
     б) коли  встановлення   земельного   сервітуту   унеможливлює
використання  земельної  ділянки,  щодо якої встановлено земельний
сервітут, за її цільовим призначенням.
 
                             Глава 17
 
                          Добросусідство
 
     Стаття 103. Зміст добросусідства
 
     1. Власники та  землекористувачі  земельних  ділянок  повинні
обирати  такі способи використання земельних ділянок відповідно до
їх цільового призначення,  при яких  власникам,  землекористувачам
сусідніх   земельних   ділянок  завдається  найменше  незручностей
(затінення,  задимлення,  неприємні  запахи,  шумове   забруднення
тощо).
 
     2. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані
не використовувати земельні ділянки способами,  які не  дозволяють
власникам,    землекористувачам    сусідніх    земельних   ділянок
використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
 
     3. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані
співпрацювати  при вчиненні дій,  спрямованих на забезпечення прав
на  землю  кожного  з  них  та   використання   цих   ділянок   із
запровадженням  і  додержанням прогресивних технологій вирощування
сільськогосподарських культур та охорони земель  (обмін  земельних
ділянок,  раціональна організація територій,  дотримання сівозмін,
встановлення, зберігання межових знаків тощо).
 
     Стаття 104. Попередження шкідливого впливу на сусідню
                 земельну ділянку
 
     Власники та   землекористувачі   земельних   ділянок   можуть
вимагати припинення  діяльності  на  сусідній  земельній  ділянці,
здійснення  якої  може  призвести до шкідливого впливу на здоров'я
людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.
 
     Стаття 105. Наслідки проникнення на земельну ділянку гілок
                 і коренів дерев
 
     У випадку   проникнення   коренів  і  гілок  дерев  з  однієї
земельної ділянки на іншу власники та  землекористувачі  земельних
ділянок мають право відрізати корені дерев і кущів, які проникають
із сусідньої земельної ділянки,  якщо таке проникнення є перепоною
у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням.
 
     Стаття 106. Обов'язки щодо визначення спільних меж
 
     1. Власник  земельної ділянки має право вимагати від власника
сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих  меж,  а
також  відновленню  межових  знаків у випадках,  коли вони зникли,
перемістились або стали невиразними.
 
     2. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються
центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
 
     3. Витрати  на  встановлення  суміжних  меж  несуть  власники
земельних ділянок у рівних  частинах,  якщо  інше  не  встановлено
угодою між ними.
 
     Стаття 107. Відновлення меж
 
     1. Основою  для  відновлення  меж є дані земельно-кадастрової
документації.
 
     2. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх  встановлення
здійснюється  за  фактичним використанням земельної ділянки.  Якщо
фактичне використання ділянки  неможливо  встановити,  то  кожному
виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.
 
     3. У   випадках,  коли  в  такий  спосіб  визначення  меж  не
узгоджується з виявленими  обставинами,  зокрема  з  встановленими
розмірами  земельних  ділянок,  то межі визначаються з урахуванням
цих обставин.
 
     Стаття 108. Спільне використання межових споруд
 
     1. У випадках,  коли сусідні  земельні  ділянки  відокремлені
рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або
іншою спорудою,  то власники цих ділянок мають право на їх спільне
використання,  якщо зовнішні ознаки не вказують на те,  що споруда
належить лише одному з сусідів.
 
     2. Власники сусідніх земельних ділянок  можуть  користуватися
межовими  спорудами  спільно за домовленістю між ними.  Витрати на
утримання  споруди  в  належному  стані  сусіди  несуть  у  рівних
частинах.  До  того  часу,  поки  один  із  сусідів зацікавлений у
подальшому існуванні спільної межової споруди,  вона не може  бути
ліквідована або змінена без його згоди.
 
     Стаття 109. Використання дерев, які стоять на межі земельних
                 ділянок
 
     1. Дерева,  які стоять на межі суміжних земельних ділянок,  а
також  плоди  цих  дерев  належать  власникам цих ділянок у рівних
частинах.
 
     2. Кожен із сусідів має право  вимагати  ліквідувати  дерева,
які  стоять  на  спільній  межі.  Витрати  на ліквідацію цих дерев
покладаються на сусідів у рівних частинах.
 
     3. Сусід,  який  вимагає  ліквідації  дерев,  які  стоять  на
спільній  межі,  повинен  один  нести витрати на ліквідацію дерев,
якщо інший сусід відмовляється від своїх прав на дерева.
 
     4. Вимога на ліквідацію дерев (кущів) виключається, якщо вони
служать  межовими  знаками  і  залежно від обставин не можуть бути
замінені іншими межовими знаками.
 
                             Глава 18
 
                     Обмеження прав на землю
 
     Стаття 110. Поняття обмеження прав на земельну ділянку
 
     1. На використання власником земельної ділянки або її частини
може    бути   встановлено   обмеження   (обтяження)   в   обсязі,
передбаченому законом або договором.
 
     2. Перехід права власності на земельну  ділянку  не  припиняє
встановленого обмеження (обтяження).
 
     Стаття 111. Обмеження прав на земельну ділянку
 
     1. Право  на  земельну ділянку може бути обмежено законом або
договором шляхом встановлення:
 
     а) заборони на  продаж  або  інше  відчуження  певним  особам
протягом установленого строку;
 
     б) заборони на передачу в оренду (суборенду);
 
     в) права на переважну купівлю у разі її продажу;
 
     г) умови прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцем;
 
     ґ) умови   розпочати   і   завершити  забудову  або  освоєння
земельної ділянки протягом встановлених строків;
 
     д) заборони на провадження окремих видів діяльності;
 
     е) заборони на зміну цільового призначення земельної ділянки,
ландшафту та зовнішнього виду нерухомого майна;
 
     є) умови здійснити будівництво,  ремонт або утримання дороги,
ділянки дороги;
 
     ж) умови  додержання  природоохоронних  вимог  або  виконання
визначених робіт;
 
     з) умови  надавати  право  полювання,  вилову риби,  збирання
дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час  і
в установленому порядку;
 
     и) інших зобов'язань, обмежень або умов.
 
     2. Обмеження   використання   земельної   ділянки  підлягають
державній  реєстрації  і  діють  протягом  терміну,  встановленого
законом або договором.
 
     Стаття 112. Охоронні зони
 
     1. Охоронні зони створюються:
 
     а) навколо   особливо  цінних  природних  об'єктів,  об'єктів
культурної спадщини,  гідрометеорологічних станцій  тощо  з  метою
охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів;
 
     б) уздовж ліній зв'язку,  електропередачі, земель транспорту,
навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних  умов  їх
експлуатації,   запобігання   ушкодження,  а  також  зменшення  їх
негативного впливу на людей та довкілля,  суміжні  землі  та  інші
природні об'єкти.
 
     2. Правовий   режим   земель   охоронних   зон   визначається
законодавством України.
 
     Стаття 113. Зони санітарної охорони
 
     1. Зони санітарної охорони створюються навколо об'єктів, де є
підземні   та  відкриті  джерела  водопостачання,  водозабірні  та
водоочисні споруди,  водоводи,  об'єкти оздоровчого призначення та
інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності.
 
     2. У  межах  зон санітарної охорони забороняється діяльність,
яка може  призвести  до  завдання  шкоди  підземним  та  відкритим
джерелам  водопостачання,  водозабірним  і  водоочисним  спорудам,
водоводам,  об'єктам оздоровчого призначення,  навколо  яких  вони
створені.
 
     3. Правовий  режим земель зон санітарної охорони визначається
законодавством України.
 
     Стаття 114. Санітарно-захисні зони
 
     1. Санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є
джерелами виділення шкідливих речовин,  запахів, підвищених рівнів
шуму,   вібрації,   ультразвукових   і   електромагнітних   хвиль,
електронних   полів,   іонізуючих   випромінювань  тощо,  з  метою
відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови.
 
     2. У межах санітарно-захисних зон  забороняється  будівництво
житлових  об'єктів,  об'єктів  соціальної  інфраструктури та інших
об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.
 
     3. Правовий режим земель санітарно-захисних зон  визначається
законодавством України.
 
     Стаття 115. Зони особливого режиму використання земель
 
     1. Зони  особливого  режиму  використання  земель створюються
навколо  військових  об'єктів  Збройних  Сил  України   та   інших
військових   формувань,   утворених  відповідно  до  законодавства
України,  для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження
озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони
державного   кордону   України,   а   також   захисту   населення,
господарських  об'єктів  і довкілля від впливу аварійних ситуацій,
стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.
 
     2. Уздовж   державного   кордону    України    встановлюється
прикордонна  смуга,  у межах якої діє особливий режим використання
земель.
 
     3. Розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються
відповідно до закону.